Мозаїки: пережиток радянщини чи наша історія

Флористичні та антропоморфні орнаменти із дрібних шматочків скла, каменю чи смальти з'явилися ще у період античності. Так, з плином часу еволюціонували техніки створення, сенси, удосконалилися інструменти для обробки матеріалів. Нині ж мозаїки в уявлені багатьох людей стали своєрідним пережитком минулого, чимось побічним та навіть не вартим уваги. Вони тьмяніють та руйнуються на автобусних зупинках, фасадах будівель. То що ж з ними буде в майбутньому і чи є мозаїки витвором мистецтва?

Від Київських до «совєтских» мозаїк

Напевно, хоч раз кожен із нас чув про славнозвісні мозаїки Софії Київської. Творчі композиції датуються X–XIII століттям та понині прикрашають інтер'єр Софійського Собору. Потреба у їх створенні повстала після хрещення Київської Русі. Тож не дивно, що на вівтарі та стінах храму зображені основні біблійні персонажі: Оранта, Христос Вседержитель, архангели та апостоли. Ці мозаїки несуть особливе сакральне значення та є однією із вершин мистецької справи. Понад 117 кольорів та майстерно передані анатомічно-портретні якості – цьому доказ.

До культурної спадщини належать і мозаїки Михайлівського Золотоверхого собору XII століття. Щоправда не без сумних фактів з минувшини. Адже 1934–1936 більшовики зруйнували собор. Мозаїки вдалося зберегти та перенести до Софії Київської.

Перенесемося трішки вперед у роках. А саме до 1920-х — 1930-х років. Саме тоді розпочинаються розмови про важливість монументальної творчості. І у ХХ сторіччі з'являється традиція "українського монументалізму", пов'язана зі школою Михайла Бойчука.

Синергія візантиїзму та примітивізму принесла свої плоди. Так звані бойчукісти використовували техніку настінних розписів "аль фреско" (по мокрому) і "аль секко" (по сухому) барвниками, розведеними воском. 

Монументальні розписи з'явилися у Києві, Харкові, Одесі. Послідовники нового стилю вказували на важливість національної своєрідності мистецтва.

Тривало це однак не довго.- радянський режим був проти. І традиційно або ж репресував митців, або ж «стирав» їх на довгий період. Верхівці не подобалося так зване спотворення образу радянської людини та «соціалістичної дійсності». Ансамблеві монументальні композиції бойчукістів незабаром були знищені. 

Вже у 1934 року затверджується офіційна доктрина соцреалізму. На думку влади, мистецтво повинно було слугувати елементом агітації та пропаганди.

Попри це найбільш значима частина розвитку мозаїк в Україні припадає саме на період радянських часів – від 1940 до 1980-х. Зміни у соціумі та політиці стимулювали метамофози та утворення форм мистецтва та архітектури. Мозаїку менш цензурували та практично не могли клопітливо контролювати її творців.

Дешеві будівлі із сірими стінами прикрашали різноманітними візерунками та орнаментами. Це могли бути як великі панно посеред урбаністичного простору, так і невеличкі зображення. Деякі мозаїки несли естетичне значення, деякі продовжували включати в себе елементи пропаганди системи.

Мозаїки, створені в період з 1950-х до 1990-х, часто називають "наївними". Значну увагу їх дослідженню приділили наші сучасники Євген Нікіфоров та Поліна Байцим. Свої спостереження та висновки вони виклали у книзі «Чипси: Українські наївні мозаїки 1950–90». 

Це архів зібраний протягом 2013–2023 років, задуманий як книжка у 2019-му, представляє мозаїки невідомих авторок і авторів у стані їхнього напіврозпаду.

Наївність мозаїк того часу закладається в тому, що вони були створені з підручних матеріалів зазвичай непрофесійними художниками. Люди вкладали в них емоції.

"Наївні мозаїки часто є буденним тлом для місцевих мешканців або ж незручним і проблематичним матеріалом у процесах трансформації публічних просторів", - йдеться в описі книги «Чипси: Українські наївні мозаїки 1950–90»..

Тож зовсім не дивно, що ми бачимо прояви творчості на зупинках, кав'ярнях, школах, подекуди під'їздах будинків. На сторінці Євгена Нікіфорова ukrainianmosaics можна побачити безліч таких прикладів.

До слова, радянські мозаїки архівував і фонд «Ізоляція». У проєкті «SOVIET MOSAICS IN UKRAINE». Автори присвятили його дослідженню та каталогізації мозаїк радянського періоду в Україні: їх місцезнаходженню, стану, авторам та історії створення.

"Монуметальні декоративні мозаїки є надзвичайно важливою верствою української культури, що містить зразки радянського модернізму —унікальні пам'ятки світового мистецтва. В середині ХХ століття ­— епоху тотального контролю та цензурування мистецтва — художники не могли собі дозволити вільних творчих пошуків в академічних роботах, тому часто втілювали їх в декоративних творах. Сьогодні є можливість незаангажованого сприйняття ідеологічної складової мозаїчних творів та об'єктивної оцінки їхньої художньої унікальності. Крім того, усвідомлення важливості збереження радянського культурного спадку є ознакою цивілізованого суспільства, де головною цінністю є уважне ставлення до культурно­історичних нашарувань".

На сайті цьому сайті можна відкрити інтерактивну мапу про геолокацію кожної мозаїки. А також познайомитися з біографіями художників-монументалістів. 

У текстах проєкту містяться наукові та публіцистичні статті, фільми та документи, що надаються для подальшого вивчення історії монументального мистецтва радянського періоду.

Забуття та війна: що наразі страшніше для мозаїк

Попри цілеспрямовані руйнування мозаїк та забуття, існує ще одна загроза – російське вторгнення. Чимало мозаїк тепер не існує у Маріуполі. Так, у ворог уже втиг демонтувати мозаїку "Металурги" (1974 рік); знищили і мозаїчні панно "Дерево життя" та "Боривітер", що колись були створені Аллою Горською, Віктором Зарецьким, Галиною Зубченко, Борисом Плаксієм, Григорієм Пришедьком, Василем Парахіним та Надією Світличною. Та це лише кілька реальних прикладів.

Із публічного простору мозаїки намагаються витискати всіляко: закривають банерами, замальовують, знімають зі стіни. 

Як цьому протистоять

Активісти та волонтери протидіють цьому. Зокрема, спільнота Child of Socialism декомунізує та реставрує мозаїки.

Авторка проєкту Ельміра Еттінгер вказує наступне:

"Знаєте, вони пишуть «мозаїка кругом і вся вона крінжова». Мовляв, яке це мистецтво, так ото тяп-ляп. Але бʼюся об заклад, під новинами про якийсь новий мурал вони ставлять вогники і пальці вгору. То ж точно мистецтво. Не те що мозаїка, яка не має аналогів одна одній ніде в світі. Навіть однакові зображення неможливо викласти однаково). Не те, що мозаїка, яку може викласти лише професійний художник, бо роль грають там не лише кольорові шматочки, а й шви між ними. Не те, що мозаїка, яку викадали подовгу. Не те що, мозаїка, яка тримається по 50 років (на те це і монументальне мистецтво)".

А як щодо мозаїк на зупинках? Активіст Олег Левій («ісус любить мозаїки») популяризує історію монументального мистецтва у ТікТок та інших соціальних мережах. Раніше хлопець відмивав мозаїки та фіксував на відео результати. 

Він розробив проєкт "Кінцева" та ділиться там рефлексіями-спостереженнями про українське монументальне мистецтво.

"Моя мета: зібрати якомога більше відомостей про зупинки з мозаїкою, об'їздити Україну з метою створити найповніший перелік локацій та зберегти унікальні твори монументального мистецтва, змінивши ставлення людей до спадщини доби совєцької окупації. Назва проєкту «Кінцева» викликає підсвідому асоціяцію із зупинкою транспорту та водночас відображає стан, в якому зараз знаходиться левова частка цих зупинок".

В інтерв'ю для «Суспільне.Культура» активіст вказував на те, що мозаїки- це наша українська спадщина.

"Створена нашими українськими митцями, про українців і для українців. Це спадщина на рівні творів шістдесятників, на рівні пісень "вусатого фанку". Просто в літературі і піснях нам легко почути українську мову твору, а в монументальному мистецтві треба довго вдивлятися. І навіть в контексті тієї доби створювалися прекрасні високохудожні речі, які зараз ми повинні берегти, бо то є також наша ідентичність ХХ століття".

Окей, активісти та проєкти є. Але як сприяє збереженню мозаїк держава? Цьогоріч у лютому Київська міська рада розпочала розглядати проєкт рішення, яке врегулює збереження мозаїчних панно в Києві. І

ніціаторами проєкту рішення виступили депутати Київської міської ради Ярослав Федоренко та Ксенія Семенова спільно з Департаментом охорони культурної спадщини КМДА. При цьому Федоренко зазначив наступне:

"Велика кількість мозаїчних панно на міських об'єктах перебувають у поганому стані через невідповідне використання, відсутність ремонтних робіт, занедбаність самих будівель. Також небезпекою є їх фізичне знищення через утеплення стін або, навіть, знесення самих будівель та демонтаж з ідеологічних причин. Руйнування стає можливим і тому, що твори монументального мистецтва часто не мають пам'яткоохоронного статусу. Усі ці проблеми підсилюють інтерес громадськості до цієї теми та викликають занепокоєння киян. Департамент охорони культурної спадщини та КНМЦ по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури і заповідних територій у 2010-х роках спільно розпочали роботу з вивчення таких творів монументального мистецтва та включення їх до Переліку виявлених об'єктів м. Києва та до Державного Реєстру нерухомих пам'яток України. Для того, щоб належно завершити цей процес на рівні міста необхідно запровадити механізм збереження вже виявлених та нових мозаїчних панно".

А що там в інших містах? Ну, наприклад, у Львові мозаїки маркують міжнародним охоронним знаком «Блакитний щит» (захисна емблема Гаазької конвенції про охорону культурних цінностей у разі збройного конфлікту).

Окрім цього, від 2023 року у місті запустили інтерактивну карту мозаїк. Вона передбачає локації, назви мозаїк, а також час їхнього створення, додані фотографії. Кожен твір поставлений на облік і має ID.

При цьому простір для напрацювання механізмів збереження монументальної творчості ще на етапі формування.

Мозаїчні твори – це справді цікавий феномен в українській культурі, який часто викликає неоднозначні почуття. З одного боку, вони асоціюються з радянським періодом та соціалістичним реалізмом. З іншого – це яскравий елемент нашого урбаністичного ландшафту та свідчення творчості багатьох поколінь митців. Варто заглиблюватися у історію їх створення для розуміння змісту та значення.

Мозаїки – це своєрідні капсули часу, які зберігають в собі відбиток епохи. Вони розповідають нам про мрії, сподівання та страхи людей, які жили в ті часи. Але ми не маємо перебирати цей досвід на себе, його можна вивчати та зберігати.