"Недописані": проєкт пам'яті та боротьби. Інтерв'ю із засновниками

Росіяни продовжують всіляко тероризувати та знищувати цивільне населення, нашу культуру. Та пропри це на сьогодні з'являються різноманітні способи та засоби протидії ворогові: певні ініціативи звертаються до міжнародної спільноти, деякі увіковічнюють та архівують воєнні злочини, інші ж не дають забути про героїв-воїнів.

Так, нещодавно в мережі зʼявився проєкт «Недописані» , присвячений людям слова та літератури, які загинули внаслідок вторгнення росії в Україну. Його автори - письменниця, парамедикиня добровольчого батальйону «Госпітальєри» Олена Герасимʼюк та військовий й письменник Євгеній Лір. Матеріал створений для «Громадського радіо».

Ідея «Недописаних» в Олени та Євгена з'явилася ще задовго до 2024 року. До цього йшли до цього пліч-о-пліч.

Олена Герасим'юк зазначає наступне:

«Ця ідея є питомим продовженням проєкту «Розстрільний календар», який я втілювала впродовж 16-17 років. Я намагалася допомоги людям, які ще не пізнали деталей, як працювати в архівах. Тобто звичайним людям, звичайною мовою на прикладі історії різноманітних людей показати, що у репресивної рядянської машини не було жодного вихідного дня. Тобто, якщо стається окупація чи війна, то Росія абсолютно нещадна. І вона є нещадна не тільки до тих, хто є голосом свого народу. Наприклад, як Василь Стус чи як інші герої, які були закатовані. Такий, як Агатангел Кримський. Чи така, як Старицька-Черняхіська і її донька. Я також збирала історії і про звичайних людей. Наприклад, як Анна Гречаник, яка була заарештована в 17 чи 18 років і вона була фактично дитиною. Це не врятувало її від усього цього. Вперше я закинула всю цю ідею в простір в 20 році і я думала зібрати історії про всіх тих митців, про дуже яскравих відомих людей, які загинули з 14 року».

Однак планам Олени не вдалося втілитися відразу. Вона отримала тяжку хворобу на фронті. Згодом ідея про формування списку загиблих людей слова зринула у черговій розмові з Євгеном Ліром.

«В першу чергу, ми зрозуміли, що цей список дуже особистий. На відміну від будь-якої історичної роботи, про людей яких ми пишемо ми знаємо особистою. Це і колеги, і друзі, і колишні кохані. Тобто це частина нашого життя, яким воно є. І для того, щоб може спростити роботу подальшим поколінням, ми його також робимо. Тому що розуміємо, що в нас не буде іншого часу, щоб зібрати свідчення очевидців. І це з мого боку є однією із найсильніших мотивацій цього до проєкту».

Євген Лір відзначає, що особистий шлях до проєкту «Недописані» у нього поступово прокладався із 2020 року і має особистісні мотиви.

«У 20 році Віктор Медведчук вирішив «покачати» свої права до Вахтанга Кіпіані та помститися вже закатованому Стусу. Я думаю, наші слухачі пам'ятають цю справу, коли Медведчук подав позов до Кіпіані за його книжкову справу про Василя Стуса, де було опубліковано архів усього судового процесу над поетом. І тоді мене взяла ця несправедливість за те що сам поет загинув; за те що така людина адвокатує сама себе за те; за що людина, яка фактично брала активну участь у процесі ув'язнення, несправедливого катування зараз досі живе і прекрасно почувається»

Укладення списку загиблих літераторів Олена Герасим'юк і Євген Лір розпочали навесні 2023 року. Увесь цей процес доволі тривалий та ємкий, як технічно, так і морально. Потрібно встановити всі відомості про загиблих досконало, нічого не упустити та не спотворити.

«Власне, процес пошуку я порівнюю з археологічними розкопками. Тобто ми маємо знімати ніби пошарово кожен якийсь пласт землі, щоб знайти ці дані. І першим пластом є те, що я вже казала - це наші особисті контакти. Тобто ми знаємо хто із наших знайомих загинув, наприклад, в цьому списку люди, яких я можу з честю називати побратимами і друзями Наприклад, це Ірина цвіла яка загинула на початку другої фази російського вторгнення. Це Максим Петренко, який крім того що був письменником, він був ще й програмістом. Тобто це люди яких ми особисто знали. Другий етап - це пошук у соціальних мережах. Ми шукали за різними критеріями і Лір, зокрема, говорив про те що дуже помічними є сайти. Наприклад, сільських осередків чи невеликих міських осередків. Тому, що більшість наших авторів вони не надто популярні люд. Вони працювали на якусь свою маленьку аудиторію. Не у всіх є всеукраїнська слава. І власне публікація на таких маленьких осередках – вона дала дуже багато. Тобто це перші платформи, де де виходить така подібна інформація. І де родини починають публікувати далі все, що пов'язано з їхніми полеглими родичами, які мали стосунок до літературної діяльності».

Олена зазначає, що пошуковим джерелом для встановлення загиблих людей слова є і новини. А ще опісля публічних інтерв'ю, до проєкту «Недописані» звертаються родичі полеглих та надсилають всю необхідну інформацію.

«Тому що для них - це дуже важливий процес, вони його порівнюють з з продовженням якогось символічного життя свого загиблого родича. Для них така можливість є важливою і ми з великою повагою завжди ставимося до таких моментів, бо це надзвичайно велика честь. І я, як ветеранка, завжди дякую родинам за того, кого вони представляють і далі починаю з цим працювати».

Евген Лір доповнює:

«Ми намагаємося знайти інформацію з усіх можливих джерел, з усіх можливих напрямків. І значна частина нашого списку - це люди, які навіть не встигли опублікувати свої перші твори. Наприклад, ми вже згадували днями про Володимира Москаленка, який був поліціянтом, спецпризначенцем, який загинув на фронті. Він отримав дебют від Національної поліції України, де різні люди, різні представники поліції зібрали кадри його пам'яті і зачитали один із його текстів. Коли не помиляюся - це останній вірш. Таким чином ми часто дізнаємося про те, що людина писала, про те що людина мала плани на своє літературне майбутнє, лише постфактум. І це теж величезний біль. Тому що це не просто обірвана історія певного літературного голосу, а це історія яка навіть не встигла розпочатися».

Автори «Недописаних» вказують і на феномен авторського голосу, котрий розвивається в на полі бою, в окопі.

«Ну звісно окоп це метафора. Тому що ми говоримо про бойові дії, бойовий досвід. Це величезний стрес. Очевидно, що не існує так званих людей народжених для війни. Потрапили у цей процес поза волею. І навіть професійні військові обрали би іншу діяльність, ніж воювати під щільним вогнем ворога. І цей стрес часто спонукає до метафоричного осмислення свого досвіду. І найчисленнішим проявом цього метафоричного осмислення є віршована поезія. І часто ми маємо справу із тими авторами, які стали авторами через свій бойовий досвід. Їх ми також намагаємося підтримувати окремо, підтримувати їх творчість. Ми намагаємося найти спосіб донести її до наших читачів. Зокрема, це одна із причин чому ми розпочали соц. мережі раніше ніж запуск сайту, який у нас є опорним, який у нас є базовим. Це можливість ділитися уривками з творів наших авторів вже масово з читачами. Такий спосіб підтримки, спосіб стати луною тих голосів, кого ми втратили. Це напевно одна із найвищих цінностей нашого проєкту».

Олена вказує на приблизну кількість полеглих людей слова, адже певні дані про осіб ще потребують уточнення та проходять подвійну верифікацію.

«Ми можемо говорити понад 170 імен, які вдалося ідентифікувати і зрозуміти, що це ті люди, чиє життя забрали росіяни від 14 року і понині».

Євген Лір вказує на важливу деталь проєкту:

«У нас важливим є трактування наших героїв. Тобто це не лише автори. Це перекладачі, це редактори, це коректори, це видавці, бібліотекарі. Люди які займалися промоцією літератури, казкарі. Для нас головне, що людина має відношення, має стосунок до літературного процесу, який відбувається нинішніх умовах, в нашій країні».

Євген відзначає, що ефективним засобом підтримки у боротьбі проти ворога, кроком до перемоги є саме воєнна служба та закликає колег мобілізуватися.

«Ценайочевидніший вибір, який можна зробити. Ніколи не буде забагато людей у війську. Свого часу вже понад 8 місяців я зробив цей вибір. Наразі я військовослужбовець. Багато хто каже, що це справа не для поетів, у нас є так званий культурний фронт, як би це комічно не звучало. Але, я вважаю, якщо людина бачить свій напрямок роботи в користі, яку вона може принести війську, то варто це робити в першу чергу поза будь-якими іншими обставинами».

Відстоювати ідентичність та культуру цивільне населення може й іншим шляхом.

« З боку «Недописаних», з боку позицій нашого проєкту – найкраще, що ви можете зробити для авторів, яких уже з нами немає, то це поширювати їхній спадок, їхню роботу. І це не лише репост соціальних мережах. А в першу чергу це обговорення. На днях ми постили історію Ярослава Яцури. Він був бібліотекарем, який загинув під час обстрілу школи, де він працював разом із трьома колегами. Він займався популяризацією читання. Очевидно, що багато із наших читачів пам'ятають свої уроки популяризації читання зі школи, пам'ятають які книжки вони читали в своїй бібліотеці, пам'ятають, як ці процеси були загалом організовані, як вони відбуваються зараз. І важливо підхоплювати ті теми, ті речі, які хвилювали наших людей літератури за життя. Тобто йдеться не лише про поширення їхніх біографії. А в першу чергу про проговорення того, що вони намагались приносити в це життя, про проговорення того, що вони вважали суцільно важливим і про підтримку тих наративів, які ці люди намагалися втілити».

Наразі проєкт «Недописані» функціонує на волонтерських засадах та доєднатися до розробки контенту можуть усі небайдужі. Олена зазначає, що над матеріалами працює дві групи волонтерів. Перша відповідає за технічну складову включно з розробкою сайту та промоцією соціальних мереж, обробкою. Друга ж займається ресьорчом, обробкою інтерв'ю та спілкуванням із родинами полеглих героїв.

« Це люди, які теж мають і свої певні історії і мотивації. Але наразі ми працюємо для того щоби цей проект, скажімо так, працював без нас. Тобто, якщо є якісь волонтери, які хотіли би займатися ,наприклад, розшифровкою інтерв'ю, тим щоби взяти інтерв'ю, тим щоб писати якісь технічні супроводжуючі тексти і так далі ми з радістю поспілкуємося і подумаємо наскільки ми можемо бути один одному корисні наразі».

Олена та Євген діляться також і уявленням про те, як має виглядати майбутня основна платформа - сайт. А ще вказують на вихід проєкту в середовище співпраць в тому числі і на міжнародну арену.

«Ми повільно, але впевнено готуємо і англомовну версію. Тому що, коли я мала нещодавній такий свій досвід короткий перебування за кордоном з такою, скажімо, ветерансько-політичною місією, то я зрозуміла що це велетенське число дуже сильно звучить. Ми можемо достукатися за допомогою символічної мови. Я вважаю що цей список може бути цілковитим продовженням літературної діяльності і проявлення наших авторів, але і продовженням їх боротьби. Тому що, якщо це число як символічний такий момент, може зіграти на міжнародній платформі і це стане причиною передання нам, наприклад, трохи більше зброї чи ще чогось, то я вважаю, що це також може бути.

Ми дуже горді співпрацювати зараз з двома фестивалями, які використовують дані з нашого списку і роблять якби акції по вшановуванню цих авторів. Тому що це дуже цінно вшанувати не тільки ту частину медійних загиблих яку ми вже і так всі знаємо, але і підтягнути і вшанувати тих про кого ще не знає щирокий загал. У нас є вже колаба з письменниками з Черкащини, які на своїх заходах будуть зачитувати імена загиблих земляків . І ми горді тим, що теж долучилися до цього моменту, бо це всі три немедійні імені»

Євген Лір доповнює:

«Ми працюємо над сайтом від самого початку переходу - від укладання списку. Сайт має бути опорним, сайт має стати зібранням усіх напрацювань, які ми встигли назбирати, які ми встигли опрацювати. І на сайті будуть публікуватися розширені версії біографій.

Незабаром у нас буде досвід фізичних експедицій до тих селищ, з яких походять наші герої. Звісно будуть публікуватися і уривки авторів. Тут питання авторського права, адже деякі з наших авторів встигли опублікувати свої книжки. Ми вже зараз розпочали процес стосовно некомерційного освітнього використання. Будуть покликання на можливість придбати книгу. Також ми плануємо зробити сайт кількома мовами. Не лише англійською. Зараз ми у процесі пошуку перекладачів іспанською мовою, німецькою мовою, французькою мовою, польською мовою також плануємо зробити. Аби цей список аби ця система була доступна літературознавцям, культурознавцям з усього світу. Адже не обов'язково знати біографію кожного з цих митців, людей літератури. Цифра. Сама по собі цифра є потужним символом, який відтворюється незалежно від тої мови, якою ви говорите. Люди мають дізнатися, що в Україні вбили щонайменше 175 представників літератури. Це вже доволі потужний аргумент чому нас потрібно підтримувати більше, чому наші голоси гучніше допоки представників цих голосів не винищили, чому саме промоція українського літературного процесу, а не лише намагання примирити українських представників літ процесу із російськими. Ця спроба, на жаль, відбувається надто часто на міжнародних подіях. Сайт плануємо запустити десь протягом цієї осені. На жаль, я не можу зараз сказати конкретну дату адже Усе в роботі але сподіваємося що можливо кінець жовтня – початок листопада».

Авторка «Недописаних» Олена Герасим'юк також додає меседж для культурної спільноти, закликаючи підтримувати армію та всі ті процеси, які наближають нашу державу до перемоги.

«Мій меседж буде більше до тих людей, які ще досі думають, що війна - це брудно, це їх омине, це не елітно, якщо в них є дозвіл від Мінкульту виїжджати. Я бачу багато можливостей, які були втратчені на міжнародній платформі. Я, на жаль, не розумію, що багато наших колег виїжджає за кордон суто тому, що вони просто мають таку можливість. І їхня в лапках «дипломатія» обмежується приватними заходами, де вони читають свій прекрасні вірші, чудові уривки під прекрасну музику, але на цьому все закінчується. Далі на сцену виходить русня, вона штовхає меседжі про те що нам треба миритись. І мені дуже прикро щомитці, які можуть, які буквально стоять ногами на світовій арені наскільки слабкі, що вони не здатні битися на цьому фронті. Я би хотіла щоб наші колеги більше думали про український народ, коли у них є можливість власне вступити в якийсь культурний. Я би хотіла, щоби українські письменники нарешті зрозуміли, що війна їх не оминула. Вже вона вже з ними сталась. Кожен хто має в собі честь, він мусить зараз говорити двома голосам: за себе і за того,кого вбили. Проект почався з особистого. Можливо, з одного боку, ми би хотіли, щоб так само працювали із нашою пам'яттю колись. Але наразі ми розуміємо, що Росія дуже сильно вдарила по нашій культурі Десь так само як в момен, коли були розстріли і так далі. Ми розуміємо з Євгеном, що наша українська вся традиція не на плечах попередників. У нас не буде другого шансу бути почутими, у нас не буде шансу на цю боротьбу. І кожна хвилина, кожна можливіть , де ми можемо битися за зброю, за сприяння будь-яке нашій майбутній перемозі - воно не має бути втрачене» .

Олена  залишає послання колегам  – вони зобов'язані стати воїнами.

«Тому зараз потрібно розбивати рожеві окуляри, потрібно розуміти, що сильний удар по галузі н не залишиться непоміченим в майбутньому. І я би хотіла закликати до того, щоби кожен шукав свою силу і до того щоби люди починали нарешті об'єднуватись».

Слідкувати за проєктом «Недописані» можна в Інстаграмі та мережі Х.