Як тебе не любити, Києве мій. Добірка прози та поезії

Сьогодні Київ святкує своє день народження. Ошатний, заквітчаний та сонячний, а часом похмуро-меланхолійний. Це місто міниться своїми тональностями, контрастами, звуками. Його не можливо описати за кілька абзаців. Саме тому Київ часто згадується у творчості багатьох письменників та поетів. Поговорімо про них у добірці.

Валер'ян Підмогильний «Місто»

Розпочнімо з урбаністичного роману про хлопця – Степана Радченка. За сюжетом, Степан приїздить до Києва на навчання. Молодий та амбітний юнак прагне побудувати успішну кар'єру письменника. Але велике місто робить свій «внесок» у лінійність долі головного героя. Тут тобі і світоглядні зіткнення, соціальна нерівність і психологічні злами. Підмогильний у книзі описує столицю так:

Уже стемніло, коли вони, серед інших пар, зійшли на Володимирського горба, до пам'ятника, що зберіг у цьому закутку свій хрест, благословляючи ним тепер купання киян на пляжі. Вдень тут водять дітей з м'ячами та обручами, дихають свіжим повітрям стомлені урядовці і студенти читають у холодку мудрі книжки.

Олесь Ільченко «Місто з химерами»

Від психологічного перейдемо до детективного. Саме таким є роман Олеся Ільченка. У творі у йдеться про Київ, а також про життя і творчість відомого архітектора польського походження Владислава Городецького, що мешкав у цьому місті на початку ХХ століття. Ільченко відзначає, що книга покликана розкрити не лише таємницю Будинку з химерами, а й інші київські таємниці, якими сповнена столиця. Містична атмосфера Києва струменіє крізь художнє слово автора.

Змій воліє, щоб архітектор продовжив творити власне Змієве Місто, яке з давніх-давен належало Йому, його поріддю [...]. Змій незнищенний, йому і досі належать незліченні, неміряні ходи, нори, печери, підземні лабіринти Вічного Міста над Дніпром. і скільки б не називали те Місто святим, одухотвореним, «Єрусалимом землі Руської», однак — воно належало і належатиме Змієві!

Марина Гримич «Клавка»

Якщо бажаєте перенестися в час повоєнного Києва, то ця книга для вас. За сюжетом, дії відбуваються у Спілці письменників України і в київському письменницькому будинку РОЛІТ у 1947 році.

Головна героїня на ім'я Клавка є секретаркою Спілки письменників. Через відсутність особистого життя, дівчина знає про письменників усе-усе. На її очах відбуваються різноманітні драматичні події… Згодом Клавка потрапляє у любовну перепитію – трикутник.

Маргарита Сурженко «Квартира київських гріхів»

Вони живуть у самому серці столиці, але ніхто їх не помічає. Вони приходять до вас, але ви цього не бачите. Вони щодня зваблюють вас. А вибір - піддатися спокусі чи залишитися вірному собі - завжди за вами. Вони - сім київських гріхів, прекрасні містичні панни, які не дають місту нудьгувати. Про столицю Маргарита відгукується так:

Коли ви живете в Києві, Київ віддає вам свою енергію. Він віддає вам себе, ви стаєте його частинкою. Щоб не впасти, щоб не захлинутись у його хвилях. Він любить кожного, але найбільше він любить сильних, тих, хто навчився не тонути в його хвилях, а балансувати, як серфінгіст.

А от як Сурженко описує безпосередньо самих киян :

Ці прекрасні люди, які живуть у Києві. Люди, які віддали жертву для того, щоб рухатись вперед, люди, які люблять свободу, цінують незалежність, несуться вперед разом із усім світом на одній хвилі, намагаючись позбутися залишків кайданів минулого. І ці люди вселяють у мене віру в прекрасне. Я буду сумувати за киянами. За їх красою, за їх стилем, за їх креативом, за їх почуттям гумору, за їх силою. Вони довели, що вони варті кращого життя.

Міла Іванцова «Я тут живу»

Книга розповідає про життя Києва і його мешканців у період між двома Майданами, коли, люди, зі слів автора, «не надто дослухалися до пульсу старовинного міста як живої істоти, але жили в ньому, переплітаючись долями, долали кожен свої сходинки, набивали кожен свої ґулі та, розчаровані результатами першого Майдану, знову сподівалися лишень на себе, не надто вірячи в "манну" з Печерських пагорбів. Працювали, виживали, кохали або шукали кохання, подекуди замінюючи його сурогатом».

Іван-Нечуй Левицький «Хмари»

Цей твір познайомить із Києвом середини та другої половини ХІХ ст. та тодішньою інтелігенцією. У тексті поєднано два елементи: замальовки краєвидів міста, цікаві персонажі, історичні відомості та протест проти русифікації нашої культури та мови.

Всi гори були нiби зумисне заквiтчанi зеленими садками й букетами золотоверхих церков, їх заквiтчала давня невмираюча українська iсторiя, неначе рукою якогось великого артиста…

Поетичне слово також зачарує вас своєю багатогранністю. У віршах вирують трамваї та тролейбуси, шелестять каштани, сміються діти, чутно дзвони церков, шумлять хвилі Дніпра…

Микола Вінграновський «Київ»

На срібнім березі Дніпра
Слов'янства золота столице,
Світанку мови і добра,
Вікно у світ стооке і столице,

Всі сто століть у скрути і жалі
Під небозвіддям згрозеної днини
Ти водиш серцем нашим мужні кораблі
З вітрилами на щоглі України.

Духовна міро нації Дніпра,
Високий воїне з мозольними руками,
Та смерть стара, неправда та стара,
Що тихомудро жерла нас віками, —

ПроклЯта, прОклята, погибла — не гребе!
Ми більш не покручі, не блазні, не лакузи.
І вільний дух, і вільних дум союзи
Сьогодні наш заколосили герб.

Ліна Костенко

Я виросла у Київській Венеції.
Цвіли у нас під вікнами акації.
А повінь прибувала по інерції
і заливала всі комунікації.
Гойдалися причали і привози.
Світилися кіоски, мов кіотики.
А повінь заливала верболози
по саме небо і по самі котики.
О, як було нам весело, як весело!
Жили ми на горищах і терасах.
Усе махало крилами і веслами,
і кози скубли сіно на баркасах.
І на човнах, залитими кварталами,
коли ми поверталися зі школи,
дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами
балкончиків причалені гондоли.
І слухав місяць золотистим вухом
страшні легенди про князів і ханів.
І пропливав старий рибалка Трухан.
Труханів острів... острів Тугорханів...
А потім бомби влучили у спокій.
Чорніли крокв обвуглені трапеції.
А потім повінь позмивала попіл
моєї дерев'яної Венеції. 

Василь Стус

Тисячолітньому Києву
закортіло омолодитися.
Раптом Київ відчув готелі,
електрички, тролейбуси, поїзди,
міст Патона
і незграбні будинки Хрещатика.
Шершавий асфальт
Київ лизнув
своїм язиком язичницьким —
і схили Зеленого театру
почали проростати куницями,
віверицями, буй-турами,
зареготала, розганяючи Дніпрові хвилі,
поганська Ярилова голова.
Київ астматичне закашлявся.
Протягами метро
електропоїзди задеренчали злякано,
бо кільканадцять шарів ґрунту,
білого од людських кісток,
кінських черепів,
сивого попелу ритуальних крад,
набрижилися, як шерсть
на шиї розгніваного бика.
Київ натужився і затих:
де його в бісовій мамі
підняти оце збіговисько
новобудов, проспектів, магістралей
і високі черева
нерозроджених земляків своїх?
А побила б тебе сила божа,
вилаявся язичницький Київ.
Але побачив зграйку піонерів
і, присоромлений, нахилив голову.
Сховався — і нічичирк.